aquilaaquilonis (aquilaaquilonis) wrote,
aquilaaquilonis
aquilaaquilonis

Рагулей можно и нужно дожать

Чому радянський Дєнь побєди не варто ідентифікувати як український День перемоги? Це просто: українці у тій війні не отримували перемоги, українці взагалі були об’єктом, а не суб’єктом тієї війни. Не були переможцями, а тільки солдатами перемоги з-під батога. Та й взагалі, у своїй історії ми не виграли жодної війни.
Антитерористична акція на сході держави, до якої були залучені теоретично всі силові структури країни – армія, прикордонники, спецслужби, нацгвардія, міліція – показала їх майже повну неефективність.
Небоєздатність і жалюгідна безпорадність українських силовиків має низку актуальних пояснень. Армія як бойова система зруйнована, і не тільки за останні чотири роки – корумпований генералітет перетворив залишки Збройних Сил на приватне ТзОВ «Захисники вітчизни». Підрозділи і конкретні працівники МВС деморалізовані, оскільки йшли на службу з конкретною метою «кришувати», «дерибанити», «віджимати», «пресувати» etc. СБУ від початку була нашпигована ворожими агентами і розвивалася у цьому напрямі два десятиліття.
Тому сьогодні в оправдання ми чуємо: нема професійних патріотичних кадрів, нема адекватних і притомних наказів, нема зброї та провіанту. А тому й немає навіть маленьких перемог. Є натомість зрадники присяги, втрачені БТРи, віддана стрілецька зброя тощо.
Зрештою, це ж не сенсація – перемог, тобто переможних воєн ні в України, ні в українців не було ніколи.
Отже, жодної переможної війни! Пояснення одні й ті ж – несприятливі історичні обставини, брак воєнних засобів і державних традицій, вселенська змова чужих та масова зрадливість своїх. Пояснення є, але перемог немає.

То, може, нині варто пошукати причин більш прискіпливо, більш безпристрасно, а просто кажучи – чесніше?
Скажімо собі правду: більшість українців не рветься воювати. Хіба що з безвиході або під примусом, у складі чужих армій – чи під російською нагайкою, чи під радянськими «заградатрядамі». Тому й не маємо власних мілітарних традицій, національного бойового духу, власного «бога війни», молитви до Марса. Все просимо: Богородице помилуй нас. Зрештою, як і належить селянам та гречкосіям, які замість зброї завжди вибирали плуг.
Селян й у козаки брали неохоче, бо козаками були люди вільні від майна, родин, обов’язків – втікачі, злочинці, шукачі пригод. Зрештою, українські селянин та міщанин не підтримували збройно також Центральної Ради чи уряду Скоропадського, бо не розуміли власного інтересу у боротьбі за свою державу.
Не ліпші й галичани. Повертаючись із фронтів Першої світової, проголосили Україну у Львові і розійшлись по селах, залишаючи 600 осіб у гарнізоні міста, де мешкали тисячі польських чоловіків – військових і поліцейських, чиновників та робітників, зрештою простих батярів, які зовсім не бажали собі жодної України.
Так було. А сьогодні як? Професійні «захисники вітчизни» або ігнорують накази свого командування, або виконують накази чужого; відмовляються застосовувати зброю або й віддають зброю і техніку слабо озброєним «сепаратистам». Більшість призовників та резервістів з великим небажанням йдуть на збірні пункти і роблять все, щоб якнайшвидше «злиняти» зі служби. «Захисники-добровольці» воліють загрозливо розгулювати у безпечних місцях зі зброєю та «чистити пики» одні одним по п’яній чи «по панятіям». Махновщина – так, армія і дисципліна – ні. То хто ж мав би здобувати перемоги для цієї держави і цього народу?
На Великдень автор цих рядків проїхався Галичиною – столували у п’яти селах і двох райцентрах, скрізь розмови ті самі: буде війна чи не буде? Війни ніхто не хоче. Всі в один голос: за східняків воювати не будемо. А як москаль прийде до нас, будете? – Питаю. У відповідь – дасть Бог, не прийде.

Воїни плуга
Tags: Украина
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments