aquilaaquilonis (aquilaaquilonis) wrote,
aquilaaquilonis
aquilaaquilonis

Рагулей можно и нужно дожать

Чому радянський Дєнь побєди не варто ідентифікувати як український День перемоги? Це просто: українці у тій війні не отримували перемоги, українці взагалі були об’єктом, а не суб’єктом тієї війни. Не були переможцями, а тільки солдатами перемоги з-під батога. Та й взагалі, у своїй історії ми не виграли жодної війни.
Антитерористична акція на сході держави, до якої були залучені теоретично всі силові структури країни – армія, прикордонники, спецслужби, нацгвардія, міліція – показала їх майже повну неефективність.
Небоєздатність і жалюгідна безпорадність українських силовиків має низку актуальних пояснень. Армія як бойова система зруйнована, і не тільки за останні чотири роки – корумпований генералітет перетворив залишки Збройних Сил на приватне ТзОВ «Захисники вітчизни». Підрозділи і конкретні працівники МВС деморалізовані, оскільки йшли на службу з конкретною метою «кришувати», «дерибанити», «віджимати», «пресувати» etc. СБУ від початку була нашпигована ворожими агентами і розвивалася у цьому напрямі два десятиліття.
Тому сьогодні в оправдання ми чуємо: нема професійних патріотичних кадрів, нема адекватних і притомних наказів, нема зброї та провіанту. А тому й немає навіть маленьких перемог. Є натомість зрадники присяги, втрачені БТРи, віддана стрілецька зброя тощо.
Зрештою, це ж не сенсація – перемог, тобто переможних воєн ні в України, ні в українців не було ніколи.
Отже, жодної переможної війни! Пояснення одні й ті ж – несприятливі історичні обставини, брак воєнних засобів і державних традицій, вселенська змова чужих та масова зрадливість своїх. Пояснення є, але перемог немає.

То, може, нині варто пошукати причин більш прискіпливо, більш безпристрасно, а просто кажучи – чесніше?
Скажімо собі правду: більшість українців не рветься воювати. Хіба що з безвиході або під примусом, у складі чужих армій – чи під російською нагайкою, чи під радянськими «заградатрядамі». Тому й не маємо власних мілітарних традицій, національного бойового духу, власного «бога війни», молитви до Марса. Все просимо: Богородице помилуй нас. Зрештою, як і належить селянам та гречкосіям, які замість зброї завжди вибирали плуг.
Селян й у козаки брали неохоче, бо козаками були люди вільні від майна, родин, обов’язків – втікачі, злочинці, шукачі пригод. Зрештою, українські селянин та міщанин не підтримували збройно також Центральної Ради чи уряду Скоропадського, бо не розуміли власного інтересу у боротьбі за свою державу.
Не ліпші й галичани. Повертаючись із фронтів Першої світової, проголосили Україну у Львові і розійшлись по селах, залишаючи 600 осіб у гарнізоні міста, де мешкали тисячі польських чоловіків – військових і поліцейських, чиновників та робітників, зрештою простих батярів, які зовсім не бажали собі жодної України.
Так було. А сьогодні як? Професійні «захисники вітчизни» або ігнорують накази свого командування, або виконують накази чужого; відмовляються застосовувати зброю або й віддають зброю і техніку слабо озброєним «сепаратистам». Більшість призовників та резервістів з великим небажанням йдуть на збірні пункти і роблять все, щоб якнайшвидше «злиняти» зі служби. «Захисники-добровольці» воліють загрозливо розгулювати у безпечних місцях зі зброєю та «чистити пики» одні одним по п’яній чи «по панятіям». Махновщина – так, армія і дисципліна – ні. То хто ж мав би здобувати перемоги для цієї держави і цього народу?
На Великдень автор цих рядків проїхався Галичиною – столували у п’яти селах і двох райцентрах, скрізь розмови ті самі: буде війна чи не буде? Війни ніхто не хоче. Всі в один голос: за східняків воювати не будемо. А як москаль прийде до нас, будете? – Питаю. У відповідь – дасть Бог, не прийде.

Воїни плуга
Tags: Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments